Освіта Запорізького краю - 2016

Проектна діяльність учнів 10 класу історичного профілю Терпіннівського колегіуму "Джерело" в позаурочній діяльності

Розробка і реалізація навчального проекту 

"Українці і Перша Світова війна"

(за посиланням)

https://docs.google.com/document/d/13gQySePZmPgjgy2LzCt20alpEPqjXaK7GvXNGsjNIss/pub

Анотація до проекту

https://docs.google.com/document/d/1VwIkI2uPwFyJ2cX2Mm2zxT4HqeqzDBPB_XVp9jDTXsQ/pub


Вальс - найяскравіший епізод проведеного заходу

Матеріали, використані під час реалізації проекту і проведення заходу

МОЄ ЕСЕ «Я – ПЕДАГОГ І ОСОБИСТІСТЬ» ("Сентиментальна історія")

Краплі дощу повільно повзуть по склу та зникають у вічності. Так неухильно плине час і кожна прожита хвилина – вже історія. Дощ завжди примушує мене замислитись над буттям, озирнутись назад, переосмислити минуле. Чи не помилилась я в цьому житті? Чи є я сьогодні тією особистістю, якою мріяла стати?

         Я дивлюсь за вікно і згадую свою історію, свої перші вчительські невпевнені кроки тоді… Мене, студентку четвертого курсу запросили в школу вчителем історії. Вперше відкривала двері класу з написаним від руки конспектом, класним журналом, перечитаним параграфом підручника та вчительською методичкою. Тоді і уявити не могла, що це доля… Яке ж це щастя – бути вчителькою!

         Пройшло 10 років. Понеділок. Дощ за вікном. Поспішаю випити каву, схопити парасольку, телефон, ноутбук, пару флешок, заштовхати в об’ємну сумку «розумну» книжку і вперед. Телефон наспівує мелодію. «…Що? Захворів? Прикро. Вчора списувались ВКонтакті, нічого не сказав і раптом…» Сьогодні ж контрольна, а вони хворіти надумали. Вони – мої улюблені учні, вже в одинадцятому. Яке ж це щастя – бути вчителькою!

         Впевнено відкриваю двері і розпочинається щоденна шкільна вистава, в якій роль вчительки історії я граю вже одинадцятий рік: «Ольга Олексіївна, у вас на першому уроці 9 клас, потім два «вікна», а далі за розкладом заміна!», «А я думав, що сусід підручник візьме, а його сьогодні немає…», «А листочок в клітинку чи в лінію?», «Мама не прийде на батьківські збори, бо їй треба поїхати до міста», «Та я все заради вас роблю! А ви…!!!», «Я на сьогодні не вивчила, не знаю чому, не ставте один, я вивчу на наступний урок». Ці крилаті і безцінні учнівські фрази все одно близькі моєму серцю. Тому декілька сторінок в моєму робочому записнику заповнені таким «багатством». Яке ж це щастя – бути вчителькою!

         Якось, обговорюючи в бесіді ВКонтакті зі своїми одинадцятикласниками надважливі теми ( що одягти на фотосет для випускного альбому та якого кольру замовляти стрічки на останній дзвоник?), після моїх чергових «тренерських» настанов і порад, один мій учень, що захоплюється написанням пісень, віршів та записується на студії, сказав: «Першу свою надруковану збірку я присвячу і подарую вам. Там обов’язково буде вірш про вас…» Мене так і прибилоило до стільця! Я вже бачу, як на  моїй поличці років через 30-40, поруч з окулярами та ліками від тиску чи серця, стоїть новенька збірка сучасної реперської лірики. Яке ж це щастя – бути вчителькою!

         Іноді я замислююсь про те, що вчителем могла б і не стати, бо в дитинстві перебрала всі професії від юриста до військового. Аж страшно подумати!!! Тоді б я ніколи не дізналася як вночі робляться презентації та конкурси «на вчора», як тремтячою рукою заповнюється журнал перед перевіркою завуча, як в магазині обирається учительська сумка – не найкрасивіша, а така, щоб всі підручники, робочі зошити та папка з календарними влізли, ще й хлібина додому. І незважаючи на всі вчительські негаразди, я отримую надзвичайні емоції від великої дитячої радості маленьких перемог. Я відчуваю, що можу порадити, заспокоїти, переконати, налаштувати, підбадьорити своєю впевненістю та іронічною натурою. Такі почуття, я впевнена, взаємні. Бо вони дають мені енергію і сили піднімати носа вгору. І якби в мене було ще одне життя, я все одно стала б вчителькою.

       Взимку 1991 року Україна отримала власні державні символи: гімн - створену Михайлом Вербицьким у 1864 році пісню "Ще не вмерла Україна"; прапор - двоколірний стяг, верхня частина якого синя, нижня - жовта; і малий герб у вигляді тризуба, який уперше використовувався на монетах ще за часів князювання Володимира Святославича.

Цей день в історії України

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум з єдиним питанням: "Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?". 90,32% громадян проголосували "за". Найменшу підтримку Акт отримав у Криму - 54,19%. У цей же день Леонід Кравчук 61,6% голосів був обраний першим президентом України.

    Акція "Запали свічку пам'яті" вже декілька років поспіль стала в Україні традиційною в останню суботу листопада. Все більше наших співгромадян долучається до вшанування роковин Голодомору, щоб згадати тих, кого вбили голодом.

     Цього року Україна в рамках загальнодержавних пам'ятних заходів особливо згадує Людей правди - тих, що не боялися говорити та писати про Голодомор навіть у ті часи, коли це могло коштувати життя.      Національні заходи пам'яті жертв Голодомору пройшли сьогодні по всій Україні та у 36 країнах світу.     

   О 15.00 за участі громади, найвищого керівництва держави, духовенства розпочалась панахида та жалобне дійство на Національному меморіалі жертв Голодомору.          

     О 16.00 - загальнонаціональна хвилина мовчання та початок акції "Запали свічку пам'яті" - коли українці в пам'ять про убитих геноцидом запалюють свічки на вікнах своїх домівок.

      Сьогоднішня п'ятниця була дуже насиченою. До нас в гості завітала надзвичайно цікава людина.  З учнями 8-11 класів провів зустріч автор-виконавець, волонтер, громадський діяч Віталій Лиходід. Музикант розповів, що не раз давав концерти для військовослужбовців, в тому числі на передовій, виступав перед громадскістю, але особливо приємно, коли пісні слухають діти. Віталій Іванович спитав у дітей: "А чи мої пісні є для вас зрозумілими?" Учні впевнено відповіли: "Так!", що підтверджували тривалі та щирі оплески.  

          Після зустрічі учні питали мене: "А вам сподобались пісні?" 

      Пісні Віталія Лиходіда мене вразили своєю глибиною, актуальністю та різноманітністю. Адже в репертуарі автора є пісня про рідне місто Мелітополь, лірична пісня про вдячність вчителям, про любов до сина тощо. Але найбільше зачепила душу пісня "Небесні герої", присвячена дев'ятьом мелітопольським льотчикам, які трагічно загинули 14 червня 2014 року в небі над Луганськом у збитому терористами літаку "ІЛ-76".

         Дякуємо Віталію Івановичу за цікаву зустріч і чутливі емоції, які дарують його пісні.